200-річчя від дня народження Т.Г. Шевченка

9 березня 2014 року  український
народ відзначав 200 років від дня народження Т.Г.Шевченка. Шевченко залишив
нам свої неоціненні духовні надбання — твори і світлу добру пам’ять про себе. Він пробуджував любов до своєї Батьківщини,
кликав сильних на подвиги, вселяв у слабких надію і віру. Ми повинні завжди пам’ятати про генія українського
народу.

Указ ПрезидентаУкраїни №257/2012 “Про додаткові заходи з
підготовки та відзначення 200-річчя з дня народження Тараса Шевченка

РозпорядженняКабінетуМіністрівУкраїнивід 2 березня 2011 р. №167-р “Про затвердження плану
заходів з підготовки та відзначення  200-річчя з дня народження Т.Г.
Шевченка та 150-річчя від дня йогопереховання”(зізмінами, внесенимизгідно з Розпорядженням  КМ № 136-р 04.03.2013р.)

Поділля – духовному світочу України

Кобзар залишив нам свої неоціненні духовні надбання — твори і світлу добру пам’ять про себе. Він пробуджував любов до своєї Батьківщини, кликав сильних на подвиги, вселяв у слабких надію і віру. Ми повинні завжди пам’ятати про генія українського народу. Проект допоможе педагогам, учням загальноосвітніх закладів області ближче познайомитися з життям і творчістю великого поета і визначити роль Світоча,духовному й національному пробудженні краян, у розвитку української мови та літератури нашого краю.

                МЕТА:
популяризація творчої спадщини Т.Г.Шевченка, підтримка молодіжних ініціатив щодо вивчення та збереження духовної, історичної та культурної спадщини українського народу, активне залучення учнівського та педагогічного загалу до кращих здобутків національної культури, зокрема її літературного простору, формування сталої зацікавленості українською мовою та літературою, активізація позакласної роботи.

               Завдання:
– залучення учнівської та педагогічної громади до участі у філолого-краєзнавчо-культурологічному проекті з використанням інформаційно-комунікативних технологій;
– популяризація та презентація літературно-мистецької спадщини великого Пророка-Кобзаря в Інтернет-просторі;
– дослідження архівних та музейних фондів при закладах освіти, посилення ролі Шевченківських світлиць, музейних кімнат у пропаганді й вивченні творчої спадщини Т.Г. Шевченка;
– висвітлення просвітницьких заходів Шевченківської тематики на теренах Подільського краю.

Підготовка до відзначення  

200-річчя від дня народження

Т.Г.Шевченка

у Кам’янець-Подільській загальноосвітній
школі І-ІІІ ступенів № 15

 «Немає в світі поета, який стільки важив би в житті свого народу, як Шевченко»

М. Рильський

9 березня 2014 року

український народ відзначатиме

200 років від дня народження Т.Г.Шевченка.

Шевченко залишив нам свої неоціненні духовні надбання —
твори і світлу добру пам’ять про себе. Він
пробуджував любов до своєї Батьківщини, кликав сильних на подвиги, вселяв у
слабких надію і віру. Ми повинні завжди пам’ятати про генія українського
народу.

“Він
поет  усього людства, – так сказала про
Тараса Григоровича Шевченка відома англійська політична діячка Полін Бентлі. –
Тарас Шевченко виходить за межі однієї країни. Його заклик до братерства й
любові, до правди й справедливості, а над усе – до волі, має всесвітнє
значення”.

  Підтвердженням цьому є той факт, що
твори Кобзаря видавались за кордоном понад 300 разів і перекладалися на 147 мов
світу. Творчість Т.Шевченка майже вся стала якщо не піснею, то джерелом для
створення опер, балетів, кантат, сюїт тощо. Вдивовижу факт, що не має аналога в
світовому письменництві: на 240 шевченкових творів, які становлять його
“Кобзар”, композиторами складено понад 500 музичних творів. У світі
зведено більше ніж 450 пам’ятників Тарасу Шевченку, зокрема в США (Вашингтон,
Керхомксон), Канаді (Вінніпег), Італії (Рим), Аргентині (Буенос-Айрес),
Бразилії (Прудентополіс), Франції (Париж, Тулуза-Мірга). С мала планета
“Кобзар” – її відкрив 20 грудня 1976 року український астроном Микола
Чорних.

“Він був сином мужика і
став володарем у царстві духа. Він був кріпаком і став велетнем у царстві
людської культури, – так писав І.Франко у своїй “Присвяті”
Шевченкові.

По смерті матері (1823), а
згодом і батька (1825), Тарас сповна пізнав сирітську долю. Наймитував,
виконував обов’язки козачка у панських покоях П.Енгельгарда, потай малював.
1831 року Енгельгард виїхав до Петербурга, помандрував туди з панським майном і
Тарас.

Доля Тараса Шевченка упродовж
багатьох років була тісно пов’язана з Петербургом. Петербурзький період життя
загалом становив 17 років. Тут його визволено з кріпацтва, промайнули юнацькі
роки, тут він навчався в Академії мистецтв, сформувався як художник і поет.

Заняття в Академії поступово
відсунулись для нього на другий план. Чимдалі більше часу займала літературна
праця. Євген Гребінка, який високо цінував перші вірші поета, надрукував їх у
збірнику “Ластівка”.  1840 року з’явився “Кобзар'”,
час виходу якого у світ І.Франко вважав епохальною датою у розвитку
українського письменства.

Вміщені у невеликій книжечці,
на 114 сторінках, 8 поетичних творів одразу ж лягли на серце українського
народу.

Поет мав нагоду побувати в
рідному краї, подорожував по Київщині, Полтавщині, Чернігівщині, Поділлю,
Волині. Саме у 1843-1845 рр., коли Т.Г.Шевченкові виповнилось 30 років,
творчість його досягла свого апогею. Ці три літа стали спалахом поетичного
генія Кобзаря. Тоді було створено такі поетичні шедеври, як “Розрита
могила”, “Сон (Комедія)”, “Сліпий”,
“Наймичка”, “І мертвим, і живим…”,  “Псалми
Давидові”, “Єретик” – всього 23 вірші й поеми.

У розквіті творчих і фізичних
сил 33-річного Тараса Григоровича було заарештовано.

І знову опинився Шевченко у
Петербурзі, вже як в’язень каземату III відділення царської охранки у справі
“Про Украйно-Слов’янське товариство. Про художника Шевченка”. Гнівні
рядки Шевченкових поезій “Сон”, “Кавказ”,
“Заповіт”, “Три літа”, знайдені у нього при арешті, стали
приводом до ув’язнення без суду і слідства.

В Оренбурзі, Орській фортеці,
Новопетровському укріпленні (нині Форт Шевченка) проходили роки принизливої
муштри. Та десятилітня служба із забороною “писать и рисовать” не
знищила ні поета, ні художника. Шевченко вижив морально й фізично. Лірика каземату
і часів заслання (“Неофіти”, “Юродивий”, “Осії. Глава
XIV”, “Титарівна”, “І виріс я на чужині”, “Якби
ви знали паничі”, “І золотої й дорогої”) – то найвищі вершини
поетичного духу.

Лише 21 липня 1857 року
завдяки невтомним клопотанням друзів Тараса Григоровича, а, головним чином,
внаслідок нового революційного піднесення, стало можливим звільнення поета.

Ще два тижні бюрократичної
тяганини й нарешті 43-річний поет, який за все своє життя прожив на волі лише
десять літ, а встиг за цю мить часу започаткувати нову епоху в літературі,
ступив на палубу пароплава “Меркурій”, який доставив його в
Астрахань. Ще півроку неволі додав Шевченкові Нижній Новгород – мусив чекати
дозволу на в’їзд до Петербурга під нагляд поліції.

Повернувся на свободу
мученик, якому судилося перемінити свою батьківщину з Малоросії в Україну.

Його чекали побратими Микола
Костомаров, Семен Гулак-Артемовський, Пантелеймон Куліш та багато інших.

Почався найкоротший,
тривалістю всього чотири роки, зате дуже інтенсивний і високий, натхнений
мистецьким рівнем, період творчого життя Шевченка.

Він бере участь у виданні
журналу “Основа”. 1860 р. втретє виходить “Кобзар”
українською мовою та у перекладах російських поетів. Двома накладами
надруковано альманах “Хата” з дев’ятьма новими поезіями під редакційною
назвою “Кобзарський гостинець”. Останнє прижиттєве видання Шевченка –
“Буквар південноруський” 1861 р., який він видрукував власним коштом
для українських недільних шкіл, щоб поширювати в Україні.

Митець серйозно зайнявся
гравіруванням. За успіхи в цьому мистецтві йому було присвоєно звання
академіка.

Здавалося, творчі сили
Шевченка невичерпні, та далися взнаки роки заслання, підірване здоров’я.

Вірші останніх місяців життя
поета вражають трагізмом і безнадією, почуттями, яким раніше душа поета чинила
опір (“Якби з ким сісти хліба з’їсти…”, “Не нарікаю я на
Бога…”, “Чи не покинуть нам, небого”).

Помер поет 10 березня 1861
року самотнім, не здійснивши навіть природньої людської мрії про сімейний затишок
у власному домі.

Проводжав Шевченка в останню
путь мало не увесь літературно-мистецький Петербург. Через два місяці,
виконуючи заповіт поета, друзі перевезли тіло в Україну й перепоховали на
Чернечій (тепер Тарасова) горі.